Господи, він відійшов далеко від людей, абсолютно ніхто не бачив його шедевру, але він продовжував працювати кожен день не покладаючи рук.
так і ми маємо молитись - кожен день, зі всією віддачає, коли ніхто не бачить...

Господи, хочу написати рефлексії над 2015 роком і сформувати цілі, плани і мрії на 2016 ;-)
вже скоро... :)

сьогодні проходив повз мене хлопчик з різким запахом деколону.

згадала дитинство і кольорові фломастери :)

а ше зрозуміла, що читаю "короткі історії..." чомусь з іронією, а подекуди і з сарказмом.
звичайно, їм бракує мовних засобів для вираження емоцій, але тут йдеться не лише про форму.

зміст, чомусь місцями також банальний до неможливості :-/

За найдавнішу писемну пам'ятку нідерландської мови вважають вірш, що його написав чернець із Західної Фландрії приблизно в 1100 році. Текст вірша містить три рядки, два останні з них римуються:

hebban olla vogala nestas hagunnan

hinase hi(c) (e)nda thu

uu(at) unbida(n) (uu)e nu

Переклад українською:

Усі птахи стали звивати собі гнізда

Окрім нас із тобою.

Чого ми тепер чекаємо?

Nie ma co nigdzie jechać
Nigdzie się poruszać
Chyba, że Cię do tego
Niemoc życia zmusza

Czy Ci się tutaj uda
Czy Ci się nie uda
Czy Cię byt zaciekawi
Czy Cię strawi nuda

Pomyśl, że o tym nigdy się nie dowiesz
Jeśli wszystko zostawisz i pojedziesz sobie

ніколи не відомо що було б, якщо б я залишилась вдома, на Україні...

коли говорю з мамою, то завжди говорю про зарплату в півтори тисячі гривень...

але насправді є ще стільки цікавих речей. Україна - це простір для творчості. нехай і дуже обмежений, але все ж - для ТВОРЧОСТІ. можливо, я колись повернусь. ніколи не відомо. зараз треба рости, набиратись сили і знань. а потім - побачимо...

Może lepiej by było, kto by to ocenił
Gdybym rzucił to wszystko, miejsce bycia zmienił
Mogłem jechać, wyjechać i stąd się oddalić
Ale jednak zostałem z tymi co zostali

Господи, дякую Тобі за те, що могла сьогодні нікуди не поспішати. за те, що мала що їсти. за запах кави. за читання. за о. Шустака і його відео. за пресолодке лізатко від Миколая на зумбі :). дякую за ще один благословенний день!

Твоя В.

і ще забула написати, що я себе не впізнаю...
я в Чехії стала зовсім інша...
тиха сіра норушка...
шось таке, як було колись в школі...
коли б вже нарешті прийшов той час, щоб я ожила...
була собою...
повна життя!

спробую говорити те, що думаю...
не боятись...
і з серцем повним любові!

вірю!

знову картинка вибрана на осліп з папки "картинки"...
Господи, невже це Ти так зі мною розмовляєш ;-)
кажуть, що інтуїція - це Твій голос...

знаєш, я рідко коли пам*ятаю як саме я познайомилась з людьми, як я побачила я їх перший раз у житті...
таке буває рідко, але пам*ятаю я це дуже довго... можливо і назавжди...

пам*ятаю, як вперше побачила Олега. ця вся історія була дуже складна, але це була моя маленька перемога, жіноча перемога. та, я писала. та, я дзвонила. та, я сиділа вдома і захлиналась в сльозах. та, було важкою. та, далеко від дому і абсолютно нікого знайомого або близького. та, скайп не допомагав. та, з Любчиком все пішло шкереберть. але це була перемога, моя маленька жіноча перемога...
пам*ятаю, коли розрядився телефон, стерся номер телефону, коли ходили в темноті між будинками по незнайомому місті. пам*ятаю те відчуття, що я повинна оглянутись. пам*ятаю те тихе і невпевнене "дівчата" від Сані. і пам*ятаю Олега, який стояв поруч - спокійний і впевнений.

а також пам*ятаю Дні довіри в Остраві. суботу. ранкову молитву. сиділа за братами, ліворуч від вівтаря. оглянулась на людей і побачила трошки дальше від мене, посередині дреди, чорні дреди і цікавого хлопчика. потім кожного разу дивилась за ним і шкодувала, що немає жодного приводу, щоб з ним заговорити. а потім була неділя. стояла і говорила з Марком і Марленою. а потім підійшов він і почав з Марком говорити. польською. після чого я запитала чи він з Польщі, а він запитав мене те ж саме. а лише тоді я зрозуміла, що говорю з ним, з тим, за яким раніше так пристально слідкувала. а потім зрозуміли, що він з Оломоуца, що він саме той "Тобіаш", про якого ми говорили з Іреною в Простєйові. а потім була молитва у домініканів. а потім я довго думала який конспект залишити - шведську чи грецьку. а потім залишила капелюх... так якось випадково ;). а потім був написаний мейл. а потім тиждень чекання. а потім рорати, а потім побачила його на вулиці. цікаво, чи він бачив мене. а сьогодні була служба. цікаво, чи думав він про мене хоча б п*ять хвилин. чи маю я хоча б якісь шанси? чи буде це моя маленька жіноча перемога? ю віл невер нов, іф ю віл невер трай! а ще мама щось відчувала. і тато, мабуть. і Іванка. але з Ванюхою, то все було аж надто очевидно :). а ше його світлі штани ;) а ше те, шо він зі мною говорив і раптом відійшов. подібна поведінка була в Олега на початку.
але не варто нічого порівнювати.
бути готовою почати все абсолютно від нуля. з чистого листка, як би це пафосно не звучало...

спробую.

Дякую Тобі! дякую за те, що живу. за те, що відчуваю!

Твоя В.

Господи, якшо чесно, то навіть не знала, шо тут писати, просто відчувала, що хочу, але абсолютно не знала що...
Картинку вибирала навмання, але таки вона сюди добре пасує.
чую, що ненавиджу запах мого крему для рук... та, він добре зволожує, але той запах просто нереально терпіти. треба піти помити руки. так і в житті, деякий запах просто нереально терпіти, незважаючи на всі інші переваги.
зрозуміла, що я надто покладаюсь на правили 'just keep swimming'. можливо, мені потрібно почати ставити собі цілі? а то я просто пливу. і покищо не дуже добре розумію куди. навіть не розумію чи за, чи прото течії...
фу, але й запах. йду мити руки... почекай :)
а все через те, що перший раз я пошкодувала сто корон на нормальний крем для рук з мануфактури.
от так я і все життя...
надіюсь, що колись таки навчусь себе шанувати.
Господи, дай мені, будь-ласка, людей, які б мене любили і підтримували. так, щоб я нарешті почала себе поважати. Або допоможи мені цих людей почути, якщо вони вже є в моєму житті.
а ще я зрозуміла, що дуже люблю танець. Ну справді, ну дуже-дуже! Але цікавий момент в тому, що по-справжньому я танцюю лише сама з собою, у пустій кімнаті.
А пам'ятаєш, як я була маленька і танцювала, шалено танцювала, сама у залі. на тому жовтому коврику, з плямами від вина під столом. як я крутилась у колі між класичною лаковою радянською стінкою і не менш радянським диваном? я пам'ятаю. а ще пам'ятаю, як я уявляла, що в мене на руці є браслет із трави, такий просто сплетений зі свіжих зелених травинок. і що в цьому браслеті вся моя сила, в цій тоненькій зеленій смужечцію. що завдяки ньому я живу, і що завдяки силі, яку він мені дає, я можу допомагати іншим людям. тоді для поняття 'допомагати іншим' і 'жити' були абсолютно тотожними. Ти ж пам'ятаєш, правда?
а що сталось тепер? по-моєму, моя маленька внутрішня дівчинка так і не виросла. але появляється вона лише тоді, коли нікого живого немає поруч. напевно, вона боїться людей. зрозуміло лише одне - вона боїться гучних компаній.
а пам'ятаєш, як я собі уявляла, що в шаленому танці я гублю цей магічний браслетик. що тоді, пам'ятаєш? тоді появлявся якийсь юнак (так, саме не чоловік, і не хлопець, просто юнак), такий недоторкано чистий, але такий впенений, мужній і відважний, який мене рятував. який знаходив такий потрібний мені браслет і повертав його. але ж звідки він знав, що саме мені потрібно? звідки він знав, що цей браслет належить саме мені? моя дитяча голова тоді про це не думала, але я була впевнена, що в моєму неземному світі все саме так.
пам'ятаю, що я мала також подруг, які представляли різні стихії. але все ж найважливішими залишались браслет і той чарівний спосіб, в який він повертався до мене знову.
Господи, але це все відбувалось лише тоді, коли я залишалась сама. мабуть, я тоді залишалась з Тобою, так?
а зараз коли я танцюю, я знову танцюю сама, або ж уявляю кожного разу все інших людей. або якщо бути точнішим, щоразу інших хлопців (вже не юнаків, мабуть, вони просто втратили ту чарівність, якою я їх наділяла в дитинстві). будучи маленькою дівчинкою я просто уявляла ідеал, несвідомо чи підсвідомо - не знаю.
тепер же все так приземлено... а мені далі бракує зеленого браслету. такого зі свіжих травинок, просто заплетених косичкою.
я зараз буду плакати і знову себе шкодувати, але що ж мені ще залишається.
Господи, довіряю Тобі!

Мій день рідко коли починається о 5:15... Але воно того варте!

Починати день з Богом - це найкраще, що ми можемо зробити для нас же самих.

Господи, ти знаєш, як мені важко було сьогодні вислуховувати всі монологи на філософії.
Чому вони не відчувають, що ти їх любиш? А ти ж їх любиш так само, як і мене, я просто в цьому впевнена. Ти так же чекаєш на них щодня, як і обдаровуєш мене Своєю любов'ю щоранку!

Дякую Тобі за Естер! Це було дуже мило ^_^ Саме таких щирих і душевних уроків мені бракувало. Надіюсь, що я зможу її навчити чогось хорошого, і не лише російської :)

Зараз збираюсь на пунчовку зі співробітниками. Дивне це відчуття, коли знаходиш роботу не ждано-не гадано і треба хоч-не-хоч вливатись в колектив. Але надіюсь, що мені сподобається :)

Господи, дякую Тобі за ще один чудесний день разом з Тобою!
Дай, будь ласка, сили і витривалості, щоб показати іншим Твою безмежну любов до цілого людства! Я знаю, що я це зможу. Варто лише посміхатись і любити всім своїм серцем і душею :) !

Господи, дай мені бути собою, не зважати на рамки і обмеження інших людей. Просто собою, такою, якою я є, такою, якою я хочу бути!

Дякую!
Твоя В.

Господи, то справді, певно, має бути хтось такий же weird, як я...

мене, певно, не так легко зрозуміти і любити...
але ж Ти любиш!!!
тому не все так безнадійно :)

дякую, що сьогодні показав мені справжню любов!
це так мило було йти за парою стареньких, які повільно йшли, розмовляли і тримались за руки...
цікаво, як вони познайомились? цікаво чи було щось таке, що їх розділяло, але вони це пройшли разом?

а та незряча дівчина, яка гуляла ввечері з собакою біля гуртожитку. ця любов така щира і віддана! їй важко ходити, але вона виходить ввечері на вулицю, щоб його вигуляти, а він йде тихо і покірно, не відволікається ні на що - лише для того, щоб її вести по вулиці. мабуть, саме такою є справжня Любов!

казав Шустак, шоб слухати, шоб стати сьогодні вухами... спробую.

п.с. він цікавий. він мені подобається. він ініціативний, творчий, Тебеслухаючий...

ой, прочитала про умілєніє і так смішно стало :)))))
я, така я :)
мої улюблені птахи мене ніколи не покинуть :D

ок, таки ше допишу про "умілєніє", а вдруг пригодиться колись :)
мама питала чи на проекти від Еразмуса їздять хлопці, мама мене добре чує :)
інтуїція в неї хороша ;-)
подивимось ^_^

Ой, сьогоднішній день такий хороший, але такий дивний...
Почалось все з того, що зранку, коли прокинулась, думала про те, що я найщасливіша, адже здорова і маю можливість прожити ще один день.
Потім прочитала у фейсбуці вірш, який ідеально відповідав моєму настрою:

хто пам'ятає ту першу зеленку на коліні

вперше прикушений язик

воду в носі і бульбашки в горлі

перше падіння з велосипеда

до того, як їздити навчишся

вперше огрубілі кінчики пальців

чорні від грифеля

висипані в смітник

перші невдало зготовані млинці

хто памятає, а хто мав би

темрява зовсім не страшна

коли за руку веде батько сина

і сірник запалює об підошву черевика

диво за дивом

матеріалізуючи

Потім, коли йшла на пару з філософії, то побачила білочку, яка бігла в парк. Бігла вона прямо до річки. Мені було дуже цікаво як вона ту річку буде оббігати, тому я поспішила до мосту. А там вже побачила, як білочка акуратно пила воду з річки. Потім вона граційно вилась навколо дерева і зникла :)
На парі з філософії зайшла тема про біженців. Ми навіть через це продовжили заняття на 15 хвилин. Говорили б і довше, вле вже прийла наступна група і викладач.
А от цікаве спостереження: з 80 зареєстрованих на курс студентів були присутні лише 9, двоє з яких - іноземці. Розумію, біженці - не мігранти і вже точно не іноземні студенти. Але все ж, варто взяти всю ситуацію до уваги.

Мені здається,що ці всі війни, міграції і т.д. .. це не просто так. Бог би цього не допустив, якщо б з цього не було жодного виходу. В першу чергу, люди вчаться сприймати один одного такими, які ми є, йти на компроміси, любити один одного - як-не-як! А ще мені здається, що це просто необіхдний природний процес. Такий, щоб люди були здоровіші, щоб змішувались гени. Ну якось так :) Моя маленька голова не настільки мудра, щоб це все рохуміти і пояснювати, але достатньо велика, щоб думати.
Після пари пішла до антикваріату і купила книжку з грецької. Знаю, що я казала більше не купувати книжок, бо їх важко перевозити з місця на місце. Але це ж грецька, це ж моя робота, це ж потрібне :) І заплатила всього лише 70 корон.
Потім пішла в Білу і купила продуктів. Купила дві плитки Мілки, то ж я :).

А потім відкрила для себе інші чудові маленькі магазинчики, де накупила чаю і приправ. Витратила багато грошей, але ж вони - це лише умовна ціна для нашого щастя, не ціль, а лише спосіб досягнення. До речі, про "щастя" - купила на подарунок сім*ї в Остраві на Дні довіри приправу "щастя". Надіюсь, що вона їм буде смакувати. А ще згадала  про "Політікі кузіна". Все ж приправи справді грають велику роль у нашому житті! А ще згадала як Віолетта казала, що я повернула їй смак буряка і моркви. Це, мабуть, був найкращий комплімент у моєму житті. Але зрозуміла я це лише сьогодні :).Філологія це круто, смаки - також щось нереальне, але от академічна діяльність - не знаю, не впевнена, що це дійсно моє. Але потрібно пробувати, just keep swimming ;-)

Потім пішла у "бідний" магазин, де було багато прострочених продуктів. Побачила болгарські вафельки і не втрималась і купила аж три. Дві з них потім з*їла в обід. Краще б цього не робила. Побила вже вдома, що вони прострочені аж на рік. Але ж я дурна. Але ж мусила я їх попробувати. Мучусь від них до сих пір, але то таке. Буває :)
Коли розігрівала вчорашній рис з карі і овочами, то побачила у будинку навпроти студентів у лабараторії. В білих халатах, поділених на групи і похилених над столами. Такі речі заварожують. А можливо хтось з них в майбутньому знайде ліки від сніду (не хочу писати великими буквами, бо буде дуже виділятись у тексті і кидатись в очі, але в газетах треба писати саме так - великими і червоним кольором!).
Коли вжейшла в своюкімнату, то почула як в навчальній кімнаті хтось грав на гітарі. Так гарно, так творчо, так по-домашньому, хоча і далеко від дому. 

cтільки всього хочеться написати, але просто нереально все тут вмістити...
ще бачила жіночку в фіолетових колготках і з такою ж сумочкою. яскраво так! і їй приємно, і людей навколо тішить. потрібно ділитись радість, потрібно бути яскравим, можна і світитись, можна і від щастя :)
а ще бачила двічі одну і ту ж вагітну жінку з досить таки округлим животом. подумала чи я колись так буду? зрозуміла,що дуже б хотіла. А потім зрозуміла, що багатосвоїх ідей я також виношую 9 місяців, але в голові, не під серцем. Можливо, просто варто змінити локацію, щоб ці ідеї почали "діяти" - рости, бігати і усміхатись :)

а ще зранку бачила у тому крутому кафе біля грін бару пару стареньких і сивеньких, але усміхнених. дивились одне на одного і пили каву-чай. а трошки далі від них сидів молодий хлопець, в зелено-сіро-синій футболці, всі руки і шия в тату. сидів сам. я б також дуже хотіла туди піти. але сиділа б також як той хлопець - сама. на жаль.
а потім бачила на сайті Свічада книжки про харчування в Біблії і галицьку різдвяну кухню. Миколає, я цього року була чемна ;-)
а ще написала своїм студентам мейл з грецькими жартами, відписала Ганці інфо про медіатеку і енгвід. навіть до доповіді щось трошки дописала.
стараюсь, як можу :)
може будуть з мене люди ;-)

Боже, дякую за день! дуже прошу Тебе, дай мені можливість прожити ще один. 

Я, наче швидкість,

котра не залежить від простору

ані від часу,

Іду проти проти вітру.

Змагаюсь шелестом сукні 

із крилами птахів.

Здіймаюсь у небо:

думками вже там,

а ногами бреду по асфальту.

Затримую кроки.

Провалююсь в спогад

на фото.

"Дорога до Тебе"

А знаєш, що я люблю в гуртожитку найбільше?
звук дзвонів з катедри через відкрите вікно,
вид на вежі катедри через величезні вікна у фойє,
дивитись на туман, що огортає місто зранку
і слухати вечірні співи пташок (зовсім не розумію,
чому їх тут так добре чути, але безмежно цьому рада).

13 травня...

13 травня йдемо з Віолеттою і Ганкою в шикарний ресторан.

А тепер - до роботи!
 * стаття, диплом, публікації і writting *

Господи, ще стільки всього, що я повинна (читай: хочу) "to try"...
Але все якось накладається...
і пари, і конференція, і диплом, і тренінг, і поїздка...
Господи, як розставити пріоритети? в кого запитати поради?

я вже трохи втомилась...
але ще стільки невтілених ідей!
дякую за те, що завжди даєш мені можливості для розвитку!!!
дякую!!!

була б безмежно рада, якщо б сьогодні до вечора то все якось розгребла...

зараз спланую собі графік і запитаю мейл чи можна приїхати на тренінг лише на пару днів...

надіюсь, що можна...

"Я вот сейчас напрягусь! Еще десять лет напрягусь, а потом сдохну от напряжения
Фима"

мабуть, справді треба займатись тим, що подобається і приносить задоволення...

хм... писати? готувати? бавитись з дітьми?

шо я тоді роблю тут над книжками з академічної англійської і з відкритим фейсбуком :-/

так щиро і так жіночно...

так слабко і так сильно одночасно...

здається, я знайшла нову улюблену пісню ^_^
чайковська так чайковська

я така я :)

тепер розумію, що мала на увазі Мокрівська, коли говорила "Віка, ти все можеш, тільки не маєш часу"...

тепер мушу take my time, щоб пригадати забуте... але мені подобається :) а це - найважливіше!

надіюсь, що мої учні будуть знати хоча б трошки менше ніж я :)
я буду дуже старатись їх хоча б щось навчити.

Господи, я вірю, що то все не було випадково. Через такі вечірні оголошення на фейсбуці Ти по-маленько ведеш мене до мого призначення і показуєш мені моє покликання. Дякую!!!

Прошу Тебе сили, терпіння, ясного розуму і мудрості для вивчення і пізнання мови і світу.
Люблю Тебе!!!

стільки думок різних сьогодні...

* яке відчуття в людини, яка боїться слави і в той же час її пісня прослуховує мінімум 113 мільйонів людей? які взагалі виникають відчуття, коли твою творчість слухає стільки людей...
де взяти відваги  і натхнення, що так писати?.. це досвід і практика чи талант? чи одне і друге разом взяте?

*а ще сьогодні зрозуміла, що пошук рецептів, склад їжі і саме приготування приносять мені більше задоволення ніж написання диплому... можливо, я щось в певному моменті зробила неправильно? не ту дорогу обрала? але я вірю, що ще нічого непізно!

поки осердно і з пристрастю (так, і таке буває :) ) нарізала зелень, часник і терла моркву, моя сочевиця десять раз перегоріла... погано, що кухня так далеко, але з другої сторони і я - якась недалекоглядна... з великими зусиллями, але таки віддраяла кастрюлю... спробую зробити мій перший фалафель завтра... я  - така я...

диплом... диплом також спробую зробити завтра ;)
можливо, я просто вже маю всього вдосталь в плані класичної філології... я розумію, що це зовсім не кінець... це навіть і не початок... але, може, я створена для чогось іншого?
але для того, щоб це зрозуміти, треба пер ша все пробувати. JUST KEEP SWIMMING! не потрібно про це забувати! just keep swimming!!!

*а ще завтра починаю школу... казала с. Ева, що все буде добре ;)

*а ще хочеться, щоб був хтось, з ким би було можна цим всім поділитись...

*а ще в мамочки сьогодні День народження. Господи, дякую, що дав їй дар віри і що вона змогла з любов'ю і мудрістю мене виховати. дякую!!!

замість того, щоб вчитись і писати диплом, заповнюю заявки на два нові проекти...

помічаю проблеми зі здоров*ям, але так не хочеться того сприймати...

завжди мучить питання, а що якщо б я дізналась, що мені залишилось півроку, рік, два... чи я б продовжувала робити те, чим зараз займаюсь... чи я б щось змінила... що?

можливо, деколи "utter nonsense" є набагато важливіший ...

слухаю радіо Сковорода і пишу статтю для журналу про мій Еразмус досвід.
при цьому думаю про стажування в Швеції і про свій блог.
а зранку читала книгу Лівіна. така "ні до чого", як каже Яруся. (так міє говорити лише вона ;) )
все якось розкидано, але заодно гарно сплановано.
дякую, Таточко!

Його любов досконала, а ми так мало про неї знаємо...
Дякую за ангелів!

"запусти себя в кратеры моей души ..."

this world is so tiny.

на вулиці ще сонечко, мабуть, останнє у цьому році. але в повітрі вже чується осінь. і дзвони :) (але то так до теми Дня Св. Вацлава).

знову Оломоуц. знову прекрасний настрій. якшо не звертати уваги на проблеми інших людей. якшо насолоджуватись самотністю в місті. надихатись!

ще стільки незакінчених справ, а всередині визріває передчуття чогось нового - нового початку! чудового початку!

хочеться писати. або ж робити щось творче.

як добре, що є люди, які надихають. сьогодні це Бєглов і Енгельбрехт/ова!

музика: радіо Сковорода

така тепла, така літня осінь!

I promise, one day I will be there, I promise!

Отак і живем...
Слухаю Мавгожату Гутек і продовжую писати диплом.
Казка :) *іронія*

Читала інтерв'ю з Арановскі... мабуть, це мій улюблений режисер. хоча я і не фанат кіно. хочу подивитись знову його фільми. ті, які ще не бачила. він таки вміє розповідати. плюс точно передає почуття і емоції.
Він сказав хорошу річ - треба в першу чергу навчитись розповідати.
В своїй писанині я концентруюсь на емоціях і забуваю про сюжет. Мабуть тому так швидко вичерпуюсь, не йду далі ніж чотири лінійки. буду вчитись розповідати. буду вчитись!

є стільки людей, які мене надихають, і я цьому безмежно рада!

вкотре зрозуміла, що шалено хочу на концерт Pianoboy. надіюсь, що і ця мрія колись здійсниться :)

в них прекрасна сім'я - розуміюча дружина і мегаталановитий син. може і мене колись таке чекає :)

а ще зрозуміла, що хотіла б навчитись малюнка і музики. так і тягне мене до творчості :)
але це ж прекрасно, правда?

відчуття любові до всього світу :)

Господи, так хочеться писати!
ще трошки і прорве всі шлюзи...
думки рояться в голові і витісняють одна одну...


на підлозі чекає рамка, цукор і клей, а з кухні пахне на всю хату шоколадно-банановий кекс :)

от питання і вирішилось... в нього є дівчина... я щаслива :) !

Сьогодні півночі не спала...
Втокмачувала собі, що це через каву у Вірменці... таку по-східному: міцну, в турці і на піску.
Думала чи правда, що в житті не має випадковостей...чи мене не випадково запросили на лекцію? чи ми не випадково там зустрілись? чи маю запитати про комікси чи просто забути? А ще сама ж вчора вчила "поки не запитаєте - не будете мати відповіді: ані позитивної, ані негативної". А  тепер сама не дотримуюсь своїх же порад...
А потім згадала за Слот... десь у сні згадала. також снилось, що написала йому повідомлення, а зранку, коли прокинулась, то прочитала ідентичне повідомлення від нього. дивно, егеж...
Слухала Фісмол - єдине, що рятує, але одночасно і тривожить.
зараз малюю сонечка і доробляю листвіки...
згадалось "пишіть листи і відправляйте вчасно". мабуть, так і зроблю...нехай навіть і віртуально...
а так вже хочеться повернутись в реальність... позитивістську реальність... позитивну!

я надто залежна від людей... не стільки від міст, країн, обставин і погоди, скільки від людей... часто - просто випадкових людей....

- Ай, то все до дупи!
- Ти маєш забагато в дупі, і замало в голові!

Пи. Са. ти книжку !!!

такий сьогодні день...

написання проекту на докторат... я не впевнена, що це моя дорога і що це те, чим я маю займатись в житті... але, Господи, я пробую, я намагаюсь, роблю хоч щось, щоб Ти мав шанс мені підказати...

дякую за Анету, яка мені допомагає. знаю, як це важко редагувати чужі тексти, але вона справді старається мені допомогти. дякую за Неї!

і дякую за музику!
сьогоднішній концерт - це щось неймовірне!
Господи, дякую, що надихаєш його! дякую, що він творить і не боїться публічно Тебе прославляти. я також хочу бути твоїм "soldier", як і він...

Господи, дякую, що пішов зі мною на цей концерт. я справді чула, що Ти був там, зі мною, з нами...

дякую!
за руку з Тобою

Назбирай мого цвіту звари собі з мене чай

Іздрик "Ю"

знову допінг...

вірш про "зелений чай" набирає нового змісту... oby!

Niestety

Złe wiersze 
nie nawrócą despoty.
Dotyczy to, niestety, także dobrych wierszy.

Ryszard Krynicki

#100happydays

Day 2
17/03/2015

плаття!
як важливо відчувати себе красивою.
починати...

#100happydays

Day 1
16/03/2015

Грала на лірі... мурашки по всьому тілі... мрії здійснюються несподівано!

робити те, чого ніколи раніше не робив
якшо чітко говориш чого хочеш, більша ймовірність, що це отримаєш
не боятися ;)

Треба вміти просити вибачення...

І цінувати кожну дану нам хвилину!

важко сказати чому, але останнім часом якось неспокійно...
багато передчуттів...
багато таких, що збуваються...


йти кожного дня...
крок за кроком...
головне - пам'ятати ціль!

Спонтанний художник Вечірній Львів 
ставить мольберт на Підвальній.
Нове полотно - різдвяний сніг.
В руках пензлик і сірі барви.
Мляві штрихи людей навкруги,
бліки від іскор трамваю.
Притягує погляд руда, мов кіт,
пляма з лівого краю.
Руденька шапка, руда борода,
а в руках пручається палко
непокірна, гаряча і також руда -
цигарка ;-)

Хлопче з очима кольору кави,
Ви не даєте мені спокійно спати...
Я ще Вас вип'ю до дна!
Мій улюблений - з перцем чилі...
А потім залишиться осад...
Напевне,гіркий...
По ньому розкажу, що буде завтра...
у мене і у Вас...
окремо...
А потім буде інший...
З очима кольору чаю...
Зеленого.

(с)