неділя, 6 грудня 2015 р.

знову картинка вибрана на осліп з папки "картинки"...
Господи, невже це Ти так зі мною розмовляєш ;-)
кажуть, що інтуїція - це Твій голос...

знаєш, я рідко коли пам*ятаю як саме я познайомилась з людьми, як я побачила я їх перший раз у житті...
таке буває рідко, але пам*ятаю я це дуже довго... можливо і назавжди...

пам*ятаю, як вперше побачила Олега. ця вся історія була дуже складна, але це була моя маленька перемога, жіноча перемога. та, я писала. та, я дзвонила. та, я сиділа вдома і захлиналась в сльозах. та, було важкою. та, далеко від дому і абсолютно нікого знайомого або близького. та, скайп не допомагав. та, з Любчиком все пішло шкереберть. але це була перемога, моя маленька жіноча перемога...
пам*ятаю, коли розрядився телефон, стерся номер телефону, коли ходили в темноті між будинками по незнайомому місті. пам*ятаю те відчуття, що я повинна оглянутись. пам*ятаю те тихе і невпевнене "дівчата" від Сані. і пам*ятаю Олега, який стояв поруч - спокійний і впевнений.

а також пам*ятаю Дні довіри в Остраві. суботу. ранкову молитву. сиділа за братами, ліворуч від вівтаря. оглянулась на людей і побачила трошки дальше від мене, посередині дреди, чорні дреди і цікавого хлопчика. потім кожного разу дивилась за ним і шкодувала, що немає жодного приводу, щоб з ним заговорити. а потім була неділя. стояла і говорила з Марком і Марленою. а потім підійшов він і почав з Марком говорити. польською. після чого я запитала чи він з Польщі, а він запитав мене те ж саме. а лише тоді я зрозуміла, що говорю з ним, з тим, за яким раніше так пристально слідкувала. а потім зрозуміли, що він з Оломоуца, що він саме той "Тобіаш", про якого ми говорили з Іреною в Простєйові. а потім була молитва у домініканів. а потім я довго думала який конспект залишити - шведську чи грецьку. а потім залишила капелюх... так якось випадково ;). а потім був написаний мейл. а потім тиждень чекання. а потім рорати, а потім побачила його на вулиці. цікаво, чи він бачив мене. а сьогодні була служба. цікаво, чи думав він про мене хоча б п*ять хвилин. чи маю я хоча б якісь шанси? чи буде це моя маленька жіноча перемога? ю віл невер нов, іф ю віл невер трай! а ще мама щось відчувала. і тато, мабуть. і Іванка. але з Ванюхою, то все було аж надто очевидно :). а ше його світлі штани ;) а ше те, шо він зі мною говорив і раптом відійшов. подібна поведінка була в Олега на початку.
але не варто нічого порівнювати.
бути готовою почати все абсолютно від нуля. з чистого листка, як би це пафосно не звучало...

спробую.

Дякую Тобі! дякую за те, що живу. за те, що відчуваю!

Твоя В.

Немає коментарів:

Дописати коментар