По лініях наших долонь
шукаєм дорогу до раю.
Добігаєм до прірви
і стрибаєм у безодню очей.
Твої, мов розлогий праліс -
манять затишком і прохолодою.
Мої, мов солоні хвилі -
граються сонцем і заколисують.
Мовчки по стежках ходимо,
що в долонях наших залишені.
Не здогадуємось, що хтось нами грається.
Що десь там є наш Карабас.
Немає коментарів:
Дописати коментар