пʼятниця, 15 січня 2016 р.

Маріанна КІЯНОВСЬКА
ГАЛАТЕЯ
Post scriptum
11.
Навіть білих дельфінів, і Дельфів, і піфій, і жриць.
Бракуватиме тим, хто у морі загубить дорогу.
Небо тисне на очі благаннями про допомогу…
Може, просто померти, улігшись на дно горілиць?
Ачи в амфорах трунки, ачи шиї коштовних лошиць
Порятують, офірно даровані днесь Посейдону?
Море мчатиме вслід кораблю — кораблю-вітрогону, --
Піднімаючи піну на гребенях хвиль, мов хортиць.
Тільки вітер щасливий і тільки невтомлений бог
Врятували б від смерті обличчя і залишки тог, —
Торжествує вода, в непокорі занадто тривожна…
Що любов та одна, що солодка її крутизна?
Вутле денце човна у воді потопа-вирина…
Та лишався пісок — як єдине, в що вірити можна.


"Що любов та одна, що солодка її крутизна? " ...
любов на смак, як хурма?
and then the desert comes... (Jonis)

Немає коментарів:

Дописати коментар