субота, 5 грудня 2015 р.

Господи, якшо чесно, то навіть не знала, шо тут писати, просто відчувала, що хочу, але абсолютно не знала що...
Картинку вибирала навмання, але таки вона сюди добре пасує.
чую, що ненавиджу запах мого крему для рук... та, він добре зволожує, але той запах просто нереально терпіти. треба піти помити руки. так і в житті, деякий запах просто нереально терпіти, незважаючи на всі інші переваги.
зрозуміла, що я надто покладаюсь на правили 'just keep swimming'. можливо, мені потрібно почати ставити собі цілі? а то я просто пливу. і покищо не дуже добре розумію куди. навіть не розумію чи за, чи прото течії...
фу, але й запах. йду мити руки... почекай :)
а все через те, що перший раз я пошкодувала сто корон на нормальний крем для рук з мануфактури.
от так я і все життя...
надіюсь, що колись таки навчусь себе шанувати.
Господи, дай мені, будь-ласка, людей, які б мене любили і підтримували. так, щоб я нарешті почала себе поважати. Або допоможи мені цих людей почути, якщо вони вже є в моєму житті.
а ще я зрозуміла, що дуже люблю танець. Ну справді, ну дуже-дуже! Але цікавий момент в тому, що по-справжньому я танцюю лише сама з собою, у пустій кімнаті.
А пам'ятаєш, як я була маленька і танцювала, шалено танцювала, сама у залі. на тому жовтому коврику, з плямами від вина під столом. як я крутилась у колі між класичною лаковою радянською стінкою і не менш радянським диваном? я пам'ятаю. а ще пам'ятаю, як я уявляла, що в мене на руці є браслет із трави, такий просто сплетений зі свіжих зелених травинок. і що в цьому браслеті вся моя сила, в цій тоненькій зеленій смужечцію. що завдяки ньому я живу, і що завдяки силі, яку він мені дає, я можу допомагати іншим людям. тоді для поняття 'допомагати іншим' і 'жити' були абсолютно тотожними. Ти ж пам'ятаєш, правда?
а що сталось тепер? по-моєму, моя маленька внутрішня дівчинка так і не виросла. але появляється вона лише тоді, коли нікого живого немає поруч. напевно, вона боїться людей. зрозуміло лише одне - вона боїться гучних компаній.
а пам'ятаєш, як я собі уявляла, що в шаленому танці я гублю цей магічний браслетик. що тоді, пам'ятаєш? тоді появлявся якийсь юнак (так, саме не чоловік, і не хлопець, просто юнак), такий недоторкано чистий, але такий впенений, мужній і відважний, який мене рятував. який знаходив такий потрібний мені браслет і повертав його. але ж звідки він знав, що саме мені потрібно? звідки він знав, що цей браслет належить саме мені? моя дитяча голова тоді про це не думала, але я була впевнена, що в моєму неземному світі все саме так.
пам'ятаю, що я мала також подруг, які представляли різні стихії. але все ж найважливішими залишались браслет і той чарівний спосіб, в який він повертався до мене знову.
Господи, але це все відбувалось лише тоді, коли я залишалась сама. мабуть, я тоді залишалась з Тобою, так?
а зараз коли я танцюю, я знову танцюю сама, або ж уявляю кожного разу все інших людей. або якщо бути точнішим, щоразу інших хлопців (вже не юнаків, мабуть, вони просто втратили ту чарівність, якою я їх наділяла в дитинстві). будучи маленькою дівчинкою я просто уявляла ідеал, несвідомо чи підсвідомо - не знаю.
тепер же все так приземлено... а мені далі бракує зеленого браслету. такого зі свіжих травинок, просто заплетених косичкою.
я зараз буду плакати і знову себе шкодувати, але що ж мені ще залишається.
Господи, довіряю Тобі!

четвер, 3 грудня 2015 р.

Мій день рідко коли починається о 5:15... Але воно того варте!
Починати день з Богом - це найкраще, що ми можемо зробити для нас же самих.

Господи, ти знаєш, як мені важко було сьогодні вислуховувати всі монологи на філософії.
Чому вони не відчувають, що ти їх любиш? А ти ж їх любиш так само, як і мене, я просто в цьому впевнена. Ти так же чекаєш на них щодня, як і обдаровуєш мене Своєю любов'ю щоранку!

Дякую Тобі за Естер! Це було дуже мило ^_^ Саме таких щирих і душевних уроків мені бракувало. Надіюсь, що я зможу її навчити чогось хорошого, і не лише російської :)

Зараз збираюсь на пунчовку зі співробітниками. Дивне це відчуття, коли знаходиш роботу не ждано-не гадано і треба хоч-не-хоч вливатись в колектив. Але надіюсь, що мені сподобається :)

Господи, дякую Тобі за ще один чудесний день разом з Тобою!
Дай, будь ласка, сили і витривалості, щоб показати іншим Твою безмежну любов до цілого людства! Я знаю, що я це зможу. Варто лише посміхатись і любити всім своїм серцем і душею :) !

Господи, дай мені бути собою, не зважати на рамки і обмеження інших людей. Просто собою, такою, якою я є, такою, якою я хочу бути!

Дякую!
Твоя В.

вівторок, 1 грудня 2015 р.


Господи, то справді, певно, має бути хтось такий же weird, як я...
мене, певно, не так легко зрозуміти і любити...
але ж Ти любиш!!!
тому не все так безнадійно :)

дякую, що сьогодні показав мені справжню любов!
це так мило було йти за парою стареньких, які повільно йшли, розмовляли і тримались за руки...
цікаво, як вони познайомились? цікаво чи було щось таке, що їх розділяло, але вони це пройшли разом?

а та незряча дівчина, яка гуляла ввечері з собакою біля гуртожитку. ця любов така щира і віддана! їй важко ходити, але вона виходить ввечері на вулицю, щоб його вигуляти, а він йде тихо і покірно, не відволікається ні на що - лише для того, щоб її вести по вулиці. мабуть, саме такою є справжня Любов!

казав Шустак, шоб слухати, шоб стати сьогодні вухами... спробую.

п.с. він цікавий. він мені подобається. він ініціативний, творчий, Тебеслухаючий...

ой, прочитала про умілєніє і так смішно стало :)))))
я, така я :)
мої улюблені птахи мене ніколи не покинуть :D

четвер, 19 листопада 2015 р.

ок, таки ше допишу про "умілєніє", а вдруг пригодиться колись :)
мама питала чи на проекти від Еразмуса їздять хлопці, мама мене добре чує :)
інтуїція в неї хороша ;-)
подивимось ^_^

Ой, сьогоднішній день такий хороший, але такий дивний...
Почалось все з того, що зранку, коли прокинулась, думала про те, що я найщасливіша, адже здорова і маю можливість прожити ще один день.
Потім прочитала у фейсбуці вірш, який ідеально відповідав моєму настрою:
хто пам'ятає ту першу зеленку на коліні
вперше прикушений язик
воду в носі і бульбашки в горлі
перше падіння з велосипеда
до того, як їздити навчишся
вперше огрубілі кінчики пальців
чорні від грифеля
висипані в смітник
перші невдало зготовані млинці
хто памятає, а хто мав би

темрява зовсім не страшна
коли за руку веде батько сина
і сірник запалює об підошву черевика
диво за дивом
матеріалізуючи
Потім, коли йшла на пару з філософії, то побачила білочку, яка бігла в парк. Бігла вона прямо до річки. Мені було дуже цікаво як вона ту річку буде оббігати, тому я поспішила до мосту. А там вже побачила, як білочка акуратно пила воду з річки. Потім вона граційно вилась навколо дерева і зникла :)
На парі з філософії зайшла тема про біженців. Ми навіть через це продовжили заняття на 15 хвилин. Говорили б і довше, вле вже прийла наступна група і викладач.
А от цікаве спостереження: з 80 зареєстрованих на курс студентів були присутні лише 9, двоє з яких - іноземці. Розумію, біженці - не мігранти і вже точно не іноземні студенти. Але все ж, варто взяти всю ситуацію до уваги.
Мені здається,що ці всі війни, міграції і т.д. .. це не просто так. Бог би цього не допустив, якщо б з цього не було жодного виходу. В першу чергу, люди вчаться сприймати один одного такими, які ми є, йти на компроміси, любити один одного - як-не-як! А ще мені здається, що це просто необіхдний природний процес. Такий, щоб люди були здоровіші, щоб змішувались гени. Ну якось так :) Моя маленька голова не настільки мудра, щоб це все рохуміти і пояснювати, але достатньо велика, щоб думати.
Після пари пішла до антикваріату і купила книжку з грецької. Знаю, що я казала більше не купувати книжок, бо їх важко перевозити з місця на місце. Але це ж грецька, це ж моя робота, це ж потрібне :) І заплатила всього лише 70 корон.
Потім пішла в Білу і купила продуктів. Купила дві плитки Мілки, то ж я :).
А потім відкрила для себе інші чудові маленькі магазинчики, де накупила чаю і приправ. Витратила багато грошей, але ж вони - це лише умовна ціна для нашого щастя, не ціль, а лише спосіб досягнення. До речі, про "щастя" - купила на подарунок сім*ї в Остраві на Дні довіри приправу "щастя". Надіюсь, що вона їм буде смакувати. А ще згадала  про "Політікі кузіна". Все ж приправи справді грають велику роль у нашому житті! А ще згадала як Віолетта казала, що я повернула їй смак буряка і моркви. Це, мабуть, був найкращий комплімент у моєму житті. Але зрозуміла я це лише сьогодні :).Філологія це круто, смаки - також щось нереальне, але от академічна діяльність - не знаю, не впевнена, що це дійсно моє. Але потрібно пробувати, just keep swimming ;-)
Потім пішла у "бідний" магазин, де було багато прострочених продуктів. Побачила болгарські вафельки і не втрималась і купила аж три. Дві з них потім з*їла в обід. Краще б цього не робила. Побила вже вдома, що вони прострочені аж на рік. Але ж я дурна. Але ж мусила я їх попробувати. Мучусь від них до сих пір, але то таке. Буває :)
Коли розігрівала вчорашній рис з карі і овочами, то побачила у будинку навпроти студентів у лабараторії. В білих халатах, поділених на групи і похилених над столами. Такі речі заварожують. А можливо хтось з них в майбутньому знайде ліки від сніду (не хочу писати великими буквами, бо буде дуже виділятись у тексті і кидатись в очі, але в газетах треба писати саме так - великими і червоним кольором!).
Коли вжейшла в своюкімнату, то почула як в навчальній кімнаті хтось грав на гітарі. Так гарно, так творчо, так по-домашньому, хоча і далеко від дому. 
cтільки всього хочеться написати, але просто нереально все тут вмістити...
ще бачила жіночку в фіолетових колготках і з такою ж сумочкою. яскраво так! і їй приємно, і людей навколо тішить. потрібно ділитись радість, потрібно бути яскравим, можна і світитись, можна і від щастя :)
а ще бачила двічі одну і ту ж вагітну жінку з досить таки округлим животом. подумала чи я колись так буду? зрозуміла,що дуже б хотіла. А потім зрозуміла, що багатосвоїх ідей я також виношую 9 місяців, але в голові, не під серцем. Можливо, просто варто змінити локацію, щоб ці ідеї почали "діяти" - рости, бігати і усміхатись :)
а ще зранку бачила у тому крутому кафе біля грін бару пару стареньких і сивеньких, але усміхнених. дивились одне на одного і пили каву-чай. а трошки далі від них сидів молодий хлопець, в зелено-сіро-синій футболці, всі руки і шия в тату. сидів сам. я б також дуже хотіла туди піти. але сиділа б також як той хлопець - сама. на жаль.
а потім бачила на сайті Свічада книжки про харчування в Біблії і галицьку різдвяну кухню. Миколає, я цього року була чемна ;-)
а ще написала своїм студентам мейл з грецькими жартами, відписала Ганці інфо про медіатеку і енгвід. навіть до доповіді щось трошки дописала.
стараюсь, як можу :)
може будуть з мене люди ;-)

Боже, дякую за день! дуже прошу Тебе, дай мені можливість прожити ще один. 

Я, наче швидкість,
котра не залежить від простору
ані від часу,
Іду проти проти вітру.
Змагаюсь шелестом сукні 
із крилами птахів.
Здіймаюсь у небо:
думками вже там,
а ногами бреду по асфальту.
Затримую кроки.
Провалююсь в спогад
на фото.

"Дорога до Тебе"